Климко вдачно дійшов до свого помешкання, де б його зустріла Наталя Миколаївна із Зульфатом. Невимовна радість, щастя — все, що відчували би тоді в той момент вчителька Климка з його другом. Адже, вони були б дуже раді знову бачити Климка поруч, такого ж синьоокого, гарного та завжди усміхненого, хоч і із розпатланим волоссям. Я б закінчив/закінчила цей твір описом того, що і Зульфатом, і Наталя Миколаївна, і Климко зрозуміли би, що, головне — те, що вони разом.
Можно було б зробити часовий перебіг, тобто, перенестися на кілька років вперед, де війна б закінчилася, а ця трійка з маленькою Олею була разом.