У багатьох казках, байках, оповiданнях розповiдалось про протиставлення добра злу. Але В. Винниченко в оповiданнi "Федько-халамидник" показав це на прикладi двох хлопцiв так яскраво, що вже не вважаєш Федька розбишакою, вiдчуваєш симпатiю, повагу до нього, як до особистостi.
Федько спочатку постає задерикуватим хлопчиком, який робить шкоду сусiдам, своïм однолiткам не дає гратися. Але читаючи далi про дружбу Федька з Толiком, розумiєш, що Федько - чесна i порядна людина. Вiн, нiчого не приховуючи, розповiдає батькам про те, чому на нього усi гнiваються. Вiн нiколи нi за кого не ховався, як його друг Толiк, та i другом його назвати можна лише умовно. Який же це друг, котрий не захистив
- товариша, не розповiв правди, бо боявся, що буде покараний.
Толiк - зла, хитра людина. А випадок iз чижом показує, що вiн усе життя буде хитрим, боягузливим, брехливим. Навiть смерть друга не вплинула на цього хлопця. Толiк - це хлопчик слабкий не тiльки фiзично, але й духовно.
Бешкетування можна пробачити Федьковi, бо в нього добре серце i багато гарних рис. Хоча б те, що вiн намагався врятувати Толiка, розумiючи, що може загинути сам.
Менi б дуже хотiлось, щоб у мене, та й в усiх були такi друзi, як Федько, - добрi, чеснi, на яких можна покладатися. I якомога менше таких, як Толiк, - брехливих, злих, що рятують тiльки себе, зраджуючи друзiв.