Що було далі, хлопчик не пам’ятає. Коли прийшов до тями, над ним важко зітхав Зульфат, а заклопотана Наталя Миколаївна обробляла рану. Це вони принесли його сюди, додому, у вагову три дні тому, як потім довідався Климко, і за ці довгі три ночі очей не зімкнули, тільки б він вижив. Та тепер уже все було позаду, Климко навіть злегка підвівся на ліжку, та вчителька сказала: «Ще трохи зачекай». Та Климко й не заперечував, бо життям був зобов’язаний віддячити цій ЛЮДИНІ.