Неоднозначне питання. У житті головного героя сталася драматична подія - померла рідна дитина. Тепер він дивиться на свої меблі наче не своїми очима. Він нібито змирився з цим, та водночас його не відпускає відчуття страшного болю за свою донечку. Батько метається, як поранений звір загнаний у клітку. Зі сльозами на очах він тримає в руках зелену чашку, яка стає єдиним атрибутом зняття інтенції божевілля. Чоловік заспокоює свою дружину, наголошуючи на тому, що в них ще народяться здорові діти. Це підлість зболеної душі і жорстокої пам'яті.
Батько мотивується виключно традицією, звичаями, морально-етичними нормами, власним емоційним ставленням до світу (і тут він належить сам собі). Суто особисте - це неусвідомленість ситуації, свого роду певна обмеженість своєї волі. Батько, як художник, відчуває неспівмірність людського і творчого. І саме це штовхає на аморальні кроки чоловіка, який, бачачи безвихідь ситуації, вибачливо звертається до своєї померлої доньки. Тобто, його одержимість, бажання пізнати життя у всій його повноті, його візуальна стратегія взяли гору над батьківським почуттям