Коли я прочитав повість Г. Тютюнника "Климко", два почуття наповнили моє серце. Перше почуття - почуття жалю. Жалю, що маленький хлопчик, який ще міг жити і жити, так рано пішов з життя. Смерть, як завжди, забирає найкращих.
Друге почуття - почуття гордості. Гордості за те, що в моїй рідній країні є такі люди, як Климко. Залишившись сиротою, він не озлобився на світ, не почав йому мстити. Ні, його любов до всіх людей, любов до життя, була безмежна. Прагнення допомогти всім скривдженим, бідним, тим, що потрапили у скрутне становище, стояло у Климка на першому місці. Незважаючи на те, що скрізь гриміла війна, він пішов у небезпечну подорож, щоб врятувати маленьку дитину, яка була йому чужою. З тієї подорожі йому не судилося повернутися.
Чого ж навчає нас ця повість? Вона вчить всіх нас доброти, сміливості, рішучості, мужності Вчить ставити чужі інтереси вище своїх. Вчить завжди приходити на допомогу іншим. Адже саме завдяки таким Климкам ми перемогли і вижили у тій війні. І лише будучи такими, як Климко, ми зможемо побудувати славне майбутнє для своєї країни.!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!