У народі кажуть: вік живи — вік учись. Виникає логічне запитання: “Невже в школі й університеті недоучують?” Чи цей вислів стосується лише тих, хто в дитинстві й ранній молодості нестаранно гриз граніт науки, а потім мусить протягом життя заповнювати прогалини у своїх знаннях?

На мою думку, вислів «вік живи—вік учись» слід розуміти не просто, як загальну фразу, що стосується лише шкільних знань, а в цілому – набуття життєвої мудрості, умінь, досвіду.

Довести своє твердження я можу таким аргументом: по-перше, саме визначення слова «навчання» кожен розуміє по-різному. Ось, наприклад, Степан Радченко із роману В. Підмогильного «Місто» вважав, що вчитися потрібно для того, щоб у майбутньому чогось досягти. І він таки вивчився, але це не ті знання, які потрібні людині. Він просто вчився, але це не є показником його здобутих знань. Адже людина не може жити, керуючись  тільки науковими знаннями, я гадаю, цього замало для повноцінного життя.

По-друге, люди, які прожили декілька десятків років, запевняють нас в іншому, а саме: знаннями є і досвід, і навички разом узяті. Варто згадати історичних персоналій нашої країни, а саме Ярослава Мудрого. Він був неперевершеним політиком, дипломатом, батьком, філософом. Йому вдалося мудро зосередити владу в своїх руках і припинити міжусобиці, котрі в той час набрали великого розмаху. Саме завдяки його твердому розуму, здобутих знань та досвіду він вдало керував державою.

Отже, ми повинні не просто здобути освіту і цим самим засвідчити свою мудрість, а вміти вчитися, з користю пізнавати все, що нас оточує, набувати життєвого досвіду стільки, скільки живемо