Для кожной людини поняття "диво" - має своє значення та поняття. Я на 100 відсотків впевнений, що з кожною людиною на цій землі траплялось якесь диво. Для кожного диво завітало по різному: для когось це був неймовірний випускний бал,хтось побував у незабутніх канікулах за кордоном, хтось отримав подарунок своєї мрії, комусь пощастило здати іспит без підготовки та багато іншого. А осьу мене траплялось таке , що наврядче колись забуду, бо це диво мого життя. 

Це почалось минулим літом, як раз на початку літніх канікул, які розпочались не дуже вдало. 

Я гуляв у бабусиному дворі, пташки співали, був звичайний спекотний літній вечір. Щоб себе розважити, я відерся на дах літньої кухні. Дах кухні був дуже похилим і крутим. І ось я на самій вершині, де відкривається уся краса правобережжя нашого міста наче на долоні. Але мою замрієність порушило зісковзання моєї ноги вниз і я сстрімко летів, але вже не до неба за мріями, а вниз на залізний паркан з гострими кілками.Поряд з парканом знаходились залізна газова труба, дядьковий прицеп. Я летів з єдиною думкою, як це все скінчиться каліцтвом чи смертю. Я висів на паркані як м'ясо на велелці/ Я нічого не відчував (хоча через усю мою спину пройшли кілька кілків забору), далі лише пам'ятаю, що мене зняли з паркану, та повезли до лікарні (пам'ятаю, як я благав не казати нічого мамі, щоб вона не турбувалась). 

Хтось спитае, в чому тут диво?...Але в лікарні віявилось, що паркан пройшов через мое тіло у кількох міліметрах від кожного з життєвоважливих органів, на що лікар констатував моє народження в сорочці, з часом і родичі всі це підтвердили, бо впав я за три кілка від загострених пиками кілків, 

Задяки цим дивам я можу жити повноцінним життям, допомагати батькам, кохати та будувати плани на майбутнє, Для мене тепер кожен день - це диво!!!!!