Лягла зима, і білі солов*ї

Затьохкали холодними вустами.

В холодні землі взулися гаї.

І стали біля неба як стояли.

Скоцюрбивсь хвіст дубового листа,

Сорока з голоду водить небо оком,

І вітер пище вітрові листи,

Сорочим оком пише білобоко,

Що гай з землі дивився і стояв,

Що солов*ї маліли,як морелькі,

А Київ,мов скажений,цілував

В степах село чиєсь,чуже,маленьке.

Що я з тобою ще одні сніги

Зимує на щасті,як на листі.

Нога в дорозі.Вітер з-під ноги.

І пам*ять наша-мак в колисці.

Вінграновський М.