Це була новітня ода, в якій стверджувалась ідея безсмертя народу, нездоланності його духу”, - так визначив ідею і жанр твору Л.Новиченко. Білецький називав “Слово .” величним хоралом. “М.Рильський дав довершений і монументальний портрет духовної сутності України”, - зауважує сучасний літературознавець Володимир Моринець. Справді, перед нами – не просто поема, а поема-ода, поема-гімн, поема-ораторія, масштабне, панорамне полотно тисячолітньої історії України і її розлога поетична географія. І все це сконденсовано ліричною пристрастю в карбовано стислі й образно-емоційні воднораз вислови, закуті в гармонійні ямбічні секстини (шестирядкові строфи з римуванням абабаб), пов’язані між собою анафоричними повторами: “Благословен .”, “Благословенна .”. Та, може, найточніше жанрове означення приховане в самій назві твору – “Слово .”. Недарма й образна тканина та поетична лексика тексту, щедро інкрустованого старослов’янізмами, безліч разів перегукуються зі “Словом о полку Ігоревім”. Ось найвиразніші ремінісценції: “Лисиці брешуть на щити”, “кличе див поверху древа”, “дух Боянів”, “ .сонце устає на сході!”. Це піднесена, високо патетична образність.Художня досконалість шестирядкових строф, що постають як майстерно викінчені синтаксичні одиниці, підкреслюється ще й наявність виразних анафор, змістовністю паралелізмів, продуманістю повторів.

По-різному визначають жанр твору: лірична поема, ода псалом, хорал, “слово” (за аналогією до давньоукраїнської пам’ятки княжої доби). Кожна з дефініції правомірна, бо адекватно виражає зміст шедевра. Це справді високе художнє осягнення духу епохи, прекрасний здобуток нашої літератури.

Ідейно-емоційний пафос твору – в утвердженні безсмертя України і впевненості в перемозі над кривавим ворогом. Рідна земля вічна, адже у пам'яті мільйонів вона постає в багатстві й красі своєї природи. “Степів широчина бездонна”, котра “зеленим океаном” пливе “круг білого Херсона”, котра “свій дівочий гнучкий стан до Дніпрового тулить лона”, - це один з чарівних образів, якими передається краса України.