Не помилюся, коли скажу, що кожен із нас прагне упіймати казкового синього птаха на ім'я Щастя. Звичайно, в усіх нас різні еталони щастя. Та, мабуть, є якісь істини, обов'язкові для всіх, що полегшують його пошуки. Проблему щастя вирішував і Ч. Діккенс, зокрема, у своїй повісті «Різдвяна пісня в прозі». Найкраще це можна простежити на образі головного героя — Ебізінера Скруджа.

Відомо, що герой був надзвичайно багатий, мав фірму. Але чи був він щасливий? Він взагалі вважав подібні речі дурницею, абсолютно не потрібного в житті. Головним для Скруджа завжди були гроші, він їх любив найбільше.! Але, як відомо, «його багатство і людям не приносить добра, і його не втішає». Скрудж дуже самотній. Ні родини, ні друзів, він нікого не любив, не здатен навіть співчувати. Та герой не звертав на це уваги.

Хоча буває в житті момент, коли доводиться замислитися над своїм життям. Для Скруджа це були подорожі з Духами Минулого, Теперішнього і Майбутнього. Найсильнішим моментом цієї мандрівки було страшне видовище власної смерті й відкриття того, що вона не викликала ні в кого співчуття. Потрясіння від побаченого підштовхнуло до прозріння й розбудило давно забуте відчуття каяття. А спокута гріхів, як відомо, веде до очищення. Очищення від зла, що панувало в його душі, відродило і серце героя. Скам'яніле від душевного холоду, воно було здатне на вияв лише негативних рис (похмурість, жадібність, жорстокість). Під впливом різдвяної подорожі серце розтануло і стало таким, як у нормальної людини, здатним на добро, милосердя, співчуття, щедрість, людяність. І тільки тепер Скрудж відчув себе щасливим. Ч. Діккенс доходить геніального висновку: «Не гроші роблять людину щасливою, а людяність». Митець вірив у духовне відродження людини і прагнув донести це до свідомості читачів.