Осінь… Опале листя кружляє довкола ніг... Холоднуватий вітерець змушує нас одіти теплий одяг. Усі метушаться, кудись спішать: хтось на роботу, хто на навчання, а хто в пошуки нової долі… А я? Я іду і милуюсь своїм рідним містом, яке завжди заворожувало своєю красою та архітектурою, пам’ятками давнини… Сонечко, яке ледь-ледь пробивається крізь похмуре небо, торкається моїх щік та ніжно змушує мене здригнутись та одіти сонячні окуляри…

Учні по дорозі до школи збирають найкрасивіше опале листя та несуть до класів, щоб показати вчителям, та позмагатись з однокласниками про те хто знайшов найбільший та найгарніший кольоровий листок, що може стати прикрасою аудиторії. Старші також не поступаються дитячістю, вони , таке враження, що зараз впадуть у купи листя та будуть купатись у ньому… Закохані парочки ідуть дивлячись на небо, яке , здавалось б, от - от скине на нас краплинки дощу. Проте ніхто за це не переживає, адже, після дощу повітря свіже-свіже, і прогулюватись під час дощу навіть приємно і романтично. Коли легкий вітерець віє, легко проходить по шиї, торкається холодних рук, і…починає падати дощ… Краплини його проходять по шкірі, легко лоскотаючи та котячись по щоці…