Воду, як могутню стихію Всесвіту, глибоко шанували наші предки. Особливо велику магічну Силу мала за їхніми уявленнями так звана «непочата» вода, набрана в криниці до схід сонця. У ній, настояній на зірницях, купали новонародженого, нею напували корів, щоб давали більше молока, і вмивалися, щоб не боятися пристріту, лихого ока.
«Здрастуй, водо Ульяно, колодязю Авраме і джерело Борисе»,-так на ім’я зверталися до води наші предки, перш ніж попрохати зцілити недугу, забрати лихо, принести вдачу, кохання. Воду, освячену в церкві на Водохрещення і Стрітення, колись зберігали в кожній родині упродовж року. Нею кропили в хаті, як дошкуляв домовик, освячували пасіку, коли уперше виносили вулики із зимівника, вживали від зурочення. Бігуча вода - в струмку чи річці - могла забрати і понести далеко всі хвороби, варто було лише викупатися в ній до схід сонця в чистий четвер перед Великоднем чи на самий Великдень опівночі.Отакі дива відбувались із звичайною водою.
Народні вірування про магічну силу води допомагають бережливо ставитись до одного з найважливішого для життя людей витвору матінки-природи.