Патріотизм - величний вияв нескінченної
любові до рідного краю. Він, подібно до
любові, керує людською свідомістю, заставляючи робити великі і малі
вчинки в ім'я своєї батьківщини. Патріотизм, виховує великих, сильних
людей, які  здатні пожертвувати життям
заради рідної землі. Патріотизм породжує впевненість у собі, волю в
перемогу, віру в свою націю, свій народ, він перетворює звичайну людину в
безстрашну машину, яка не відчуває страху і болю, ідучи впевнено і
безстрашно до своєї мети. Тоді мета патріота стає метою усього народу.
Патріот живе у єдності зі своїм народом, він живе своїм народом, адже
життя народу стає його життям. Та нажаль у нашому сучасному
українському суспільстві кількість патріотів з часом зменшується. Багато
людей під впливом економічної кризи, соціальних недостатків починають
презирати сучасну державу. І дух патріотизму в їхніх серцях починає
повільно втухати, як маленький вогник підчас дощу. Дух патріотизму
починає перетворюватись на інший дух - дух презирства. З країни виїзджає
багато людей, юнаки шукають собі "білого білета", щоб не іти в армію, а
дух національної свідомості ледь жевріє своїм маленьким, майже потухлим
вогником. Жаль терзає мою душу, коли проходжусь по звичайному
українському місту, де значна частина населення навіть не знає
української мови, а говорить на чужому всім народам наборі слів із
різних мов, який ми називаємо суржиком. Українська культура
зайшла в тупик із якого не може знайти виходу. Українські патріоти, яких
так потребує суспільство, ніби сплять довгим сном у душах багатьох
українців, проте люди не хочуть розбудити той дух патріота, який все
більше і більше гасне у їхніх серцях, а треба було б! Тоді, коли
кожен українець запалить у своїй душі вогник патріота, весь народ понесе
його у своїй дорозі. Патріотизм кожного із нас, любов до ближнього і до
країни повели б державу вперед. Та не судилося...