Наступила осень. Одному мальчику которого зовут Петя. Осень не нравилась он очень не любил идти в школу

Красне Літечко попрощалось з усіма деревами. Без сонячних промінчиків Небо посіріло. А Осінь ніяк за роботу не береться. Не золотить листочки. Дерево неподалік ставка зовсім зажурилося. Чує холод пронизує коріння. Вода по стовбурі тече не ніжно, мов пазурами дере клітинки. 

   Загомоніли листочки між собою:

— Ще зелений зовсім я.

— І я.

— Водиці хочу, та вода від холоду не та.

— Десь забарилась осінь золота.  

— Чи бува не застудилась? 

— Чи бува не заблудилась?

— Як любе дерево захистити від Морозу, що вже на нашому порозі?

— Скоріш гукаємо за порою золотою.

  Розказали брати-листочки іншим листочкам у лісі про біду, що може трапитись з усіма деревами. Вирішили листяні дерева покликати Вітер на допомогу. Зашуміли, заспівали, пританцьовуючи на гіллі, зелені листочки. Наробили шуму-галасу на весь ліс. Розбудили осінь, що міцно спала у своєму замкові. І хутко золота пора до роботи взялась. Золотава палітра перед нею, верткий пензлик у руці. Жовтогаряча фарба зігріває один за одним кожний листочок. Лічить осінь золоте листя. Не може залишити зеленим жодного, не може бути байдужою до їхньої просьби. 

   А потім кожен листочок у осінньому танкові станцює на подяку Осені. Їхні улюблені дерева заснуть зимовим сном. Так вони чекатимуть до тих пір, поки не повернеться чарівна Весна