Частина мужніх лицарів-козаків загинула, друга опинилася на засланні, а третя принишкла, пристосувавшись до поневолювачів. Саме в цей найдраматичніший час оті незрячі, але з гострозорою душею кобзарі-бандуристи, розповідаючи в своїх піснях про звитяги козаків, повстання гайдамаків, не дали впасти народу в безпам'ятство, а співаючи псальми, думи та інші твори на християнську тематику, оберігали народ від повної зневіри. Важливість цієї аксіоми підтверджує у поемі "Гайдамаки" Т.Шевченко "...Спасибі, дідусю, що ти заховав в голові столітній ту славу козачу...". Мав рацію лірник Никон, кажучи: "Ісус Христос для проповідування обрав 12 апостолів. А по вознесінню своєму зоставив для цього кульгавих і сліпих, які мали мужність брати на себе гріхи людства..." І не дивно, що Сталін знищив 300 кобзарів. Всі режими бояться духовного піднесення, тому намагаються їх вбивати, забороняти діяльність, але їхньому розумові не дано зрозуміти, що дух - це вічність. Яскравим прикладом є постать Тараса Шевченка.

На жаль, ми сьогодні дуже мало знаємо про феномен кобзарства і причиною є небажання наших науковців досліджувати його. Однією з не багатьох дослідниць кобзарства в Україні є керівник львівського хлоп'ячого ансамблю бандуристів "Гамалія" Тетяна Шаленко.