Мирослава
«…попри все те Мирослава ніколи не переставала бути женщиною і ніжною, доброю, з живим чуттям і скромним, стидливим лицем, а все те лучилось в ній у таку дивну, чаруючу гармонію, що хто раз бачив її, чув її мову,— той до віку не міг забути її лиця, її ходу, її голосу»

«От дівчина! Тій не жаль би бути мужем. І певно, ліпший з неї би був муж, ніж її батько!»

«Я не піду дальше. Я не стану зрадницею свого краю! Я покину батька, коли не зможу відвести його від його проклятого наміру».

  Максим

«мов здоровий дубчак між явориною, визначався між усім тухольським парубоцтвом» 

«…Молодий гірняк»; «…перший удалець на всю тухольську верховину, син тухольського бесідника Захара»;

«…його хороше, сонцем обпалене і здоровим рум’янцем осяяне, одверте, щире лице»

«…всюди він був, де його потрібно, всюди вмів зробити лад і порядок. Чи то між своїми товаришами тухольцями, чи між боярами, чи між їх слугами… усюди був однаковий, спокійний, свобідний в рухах і словах, мов рівний серед рівних. Товариші поводилися з ним так само, як він з ними, свобідно, несилувано, сміялись і жартували з ним. …Боярська служба… поважала за його звичайність і розсудливість»

«Хоч і в путах, я все буду вольний чоловік. У мене пута на руках, а в тебе на душі!»