Ліна Костенко — тонкий лірик, авторка прекрасних віршів, ніжних, чаруючих.

Творчість Ліни Костенко не розмежуєш на інтимну та гро­мадянську: настільки тісно переплелися особисте та суспільне, настільки органічно вони вживлені в художнє полотно й до пев­ної міри навіть живляться одне одним.

Безкомпромісність — ось пароль її поезії. У часи, коли ідео­логічний контроль над словом і думкою людини після короткої хрущовської «відлиги» знову став тотальним, від Ліни Костенко вимагалося бути такою, як усі.

У поезії чується бунт проти стандартизації, спрощення, примі­тивізації людини. Неповторність — ось друге з ключових понять, смислових знаків волелюбної музи Ліни Костенко.

Людмила Тарнашинська писала: «Покликання поета — не тлу­мачити, не з’ясовувати, а передавати в слові своє відчуття часу, його ритм, а його аромат, так само, як не взаємообумовленність того, що ми звемо минулим, торішнім та и майбутнім». І дійсно, поезія Ліни Костенко відтворює плинність часу, кожної миті, яку вона благословляє:

Звичайна мить Звичайна хата з комином На росах і дощах.

Настояний бузок

Оця реальна мить

Вже завтра буде спомином,

А післязавтра — казкою казок.