У центрі роману образ Чіпки – селянина-бунтаря, невтомного шукача правди, який зрештою зійшов на криву стежку боротьби і став «пропащою силою». Син зневаженої селянки, Чіпка зростає в злиднях, в умовах недоброзичливості й ворожості. Ровесники глузують з нього. Коли багатий Бородай за впертість прогнав Чіпку з роботи, він «поніс у серці гірке почуття ненависті на долю, що поділила людей на хазяїна й робітника…».

Надто вразила Чіпку кривда, коли за право працювати на власній землі чиновник цинічно вимагає хабара. У цей момент Чіпка втрачає віру у справедли-вість. У його серці вже вкотре закипіла ненависть, на жаль, не лише до гнобителів, але й до всіх людей. Звідси – сліпе, стихійне бунтарство зневаженої, обікраденої людини.

Під впливом лихого товариства Чіпка опустився на саме дно життя. Проте добро в його натурі на якийсь час перемагає (проблиски свідомості, намагання оборонити правду, вибори в земство). Та коли Чіпку наказом губернатора було виведено з управи «по неблагонадежности», то ця кривда стала останнім поштовхом, і герой свідомо стає на стежку помсти. Грабунки, вбивства зводять нанівець його протест. Кров невин-них людей страшним тавром заплямовує Чіпку. Із правдошукача він перетворився на кримінального злочинця.

В оцінці морального падіння Чіпки автори виходили з позицій народної моралі, керувалися тими критеріями, що добро завжди прекрасне, а зло – потворне, огидне, бридке, хто б його не вчинив. Криваві злочини заплямовують людину навіки.
Весь розвиток сюжету підводить до однозначного висновку: найблагородніші пориви перекреслюються злочином. Невміння знайти справжні шляхи боротьби проти кривдників зробило Чіпку «пропащою силою».