Творча практика Олександра Олеся та Миколи Вороного має чимало спільних рис. Поетів об’єднує тематичне коло. Обидва з них торкались питань вірності батьківщині, її єдності,  революції 1917 років, які знайшли відображення у збірках М. Вороного «За Україну» та О. Олеся «Чужина». Митці прагнули оновити віршову техніку, шукали нові жанрові форми.
     Письменники використовують у своїх поезіях наказові форми, що також їх споріднює. Наприклад, вірш «Епіталама» М. Вороного промовляє: «Поспішайте від життя взяти все і все віддати!». О. Олесь у свою чергу лірично закликає: «Цілуй, цілуй, цілуй її, - Знов молодість не буде!». Обидва автори наголошують на тому, що необхідно отримувати насолоду від життя, тим самим розвиваючи гедоністичну («насолодницьку») тематику у своїй поезії.
     Отже, в ліриці О. Олеся і М. Вороного чимало спільного. Зокрема спільні теми, мистецькебачення, світогляд. Однією з головних моделей у творах цих письменників можна вважати імператив (наказовість).