Поезія Ольжича Олега Кандиби насичена героїчною тематикою. Героїзм у поезії Ольжича - вільно обраний і вільний усякого розрахунку, всякої думки про духовну чи іншу нагороду: він сам - своя найвища й, чесно кажучи, єдина гідна нагорода, що вища навіть за славу. Ольжич належав до групи письменників-націоналістів, що визначали свій світогляд як «трагічний оптимізм», що несе у собі певну філософічність. Перш за все у назві «трагічний оптимізм» поєднано непоєднуване, це вже, по суті, такий собі філософічний парадокс. Назва світогляду письменника умовна, а для самого Ольжича й зовсім сумнівна, бо його світогляд скерований не на трагічне в житті людей і народів, а на цілковите переборення трагічного - переборення не через оптимізм, а через героїчну самопожертву, через самовільну відмову від усіх тих духовних та інших благ земних, що їх здійсненність, осяжність і бажаність саме оптимізм звичайно обстоює. Героїчний світогляд Ольжича стоїть понад оптимізмом і песимізмом - понад позитивною чи негативною оцінкою земної дійсності; бо піднесений у ньому саможертовний героїзм не залежить ні від тієї дійсності, ані від її оцінки - тільки від емоційно-вольового напруження самої людини і ні від чого більше. Звідси в поезії Ольжича оте начебто оптимістичне прийняття й виправдання світового буття космосу в усіх його реалізаціях; бо всі вони - лише матерія і нагода для героїчного самовиявлення людини. Монументальність Ольжичевого стилю, така неповторна в цілій українській поезії, спирається на те, що Ольжич, мабуть, - єдиний майстер українського вірша, виразно обдарований епічним хистом.