У поезії «Істотне» Євген Маланюк порушує філософські питання загальнолюдського значення щодо призначення людини, коли «діла ростуть у невловимі черги», а буття триває та визначається «як рух, як пруг, як вічний вир енергій», а людству все важче й важче віднаходити себе в життєвому вирі. Для митця проблеми в цьому немає, бо він знає, в чому суть: «І все ж таки: в началі було — Слово! І все ж таки: начальний дух — Любов!» Ці два поняття у свідомості автора поєднуються в невичерпну силу, життєдайну й справедливу, що керує всім на світі — «від хаосу до космосу просторів, від атома до голубих безмеж». Вірш «Істотне» Євгена Маланюка — це утвердження одвічних людських цінностей — слова і любові. Маланюк показав, що розум людини здатен осягти глибини від атома до безмежного космосу, а все ж таке, головне в її серці залишається добро і любов. Прочитавши вірш Маланюка «Істотне» ми розуміємо, що автор використав чимало художніх засобів, які допомагають показати красу та неповторність українського пера.