Війна- це найстрашніше що є на світі у людини. Немає жодної країни, яку б війни не обійшла стороною.
Не залишилася осторонь і наша ненька Україна. 22 червня 1941 року війна почала сіяти "насіння смерті" і на нашій землі. Саме тоді, в той день, в ту саму хвилину, прийняли на себе удар молоді хлопці, які йшли вперед дивлячись смерті в очі.
Цих хлопців, а зараз ветеранів війни, ми ніколи не повинні забувати. Ми вдячні їм за все що вони зробили для нас! За мирне небо над головою, за віру в свій народ, за ваше з нами життя.
Нажаль, на сьогоднішній день, ми навіть не помічаємо їх серед своїх будених справ. Проходимо усторонь, не уступаємо місце в транспорті і т.д. Чомусь в наш час, ми згадуємо їх тільки на 9 травня...нажаль...
Мені би хотілося на кінці розповіді закликати всіх замислитися над тим, що вони для нас зробили. І скільки всього було втрачено заради цього маленького, але дуже змістовного слова "перемога"