Петро Шраменко: "Він добрий був син і щирий козак; лучче йому з нудьги загинути, ніж панотця навік преогорчити і золоту свою славу гряззю закаляти. У нього інша була думка: умислив собі, після панотцевої смерті, ійти на Запорожжє да, поробивши власним коштом човни, з охочими козаками турецькі городи пліндровати і жизнь свою по-лицарськи, на полі чи на морі, за християнську віру положити".
Леся Черванівна:"У хаті у неї, як у віночку; хліб випечений, як сонце; сама сидить, як квіточка. (...) Чи заговорить, чи рукою поведе, чи піде по хаті-усе не так, як хто інший: так усі й дивляться, і так усякому на душі, мов сонечко світить."
Яким Сомко:"...у дорогих кармпзинах, високий і вродливий; а по кармазинах скрізь комір і полт гаптовані золотом; зверху кирея підбита соболем; підпиравсь срібною булавою."
Іван Брюховецький: "Чоловік сей був у короткій старенькій свитині, у полотняних штанях, чоботи шкапові попротоптувані- і пучки видно. Хіба по шаблі можна було б здогадатися, що воно щось не просте: шабля аж горіла од золота, да й та на ньому була мов чужа. І постатт, і врода в його була зовсім не гетьманська.Так наче собі чоловікпростенький, тихенький. Ніхто, дивлячись на ньою, не подумав би, що в сій голові вертиться що небудь, опріч думки про смачний шматок хліба да затишну хату. А як придивишся, то на виду в його щось наче ще й приязне: так би, здається, сів із ним да погуторив де про що добре да мирне. Тільки очі були якісь чудні- так і бігаютт то сюди, то туди і, здається, так усе й читають ізпідтишка чоловіка. Іде, трошки згорбившись, а голову схилив на бік чак, наче каже: "Я ні од кого нічого не бажаю, тілько мене не чіпайте."