Зима потихеньку відступала, але і весна квапитися не поспішала. Лісні звірі не могли зрозуміти в чому причина. Почали виходити на галявину і закликати весну піснями, але все марно було. Якось сорока-білобока залетіла в дальній куточок лісу й там зустріла весну. "Чому це ти-весна-красна не приходиш да нас. Ми всі тебе зачекаллися",-спитала сорока сердито. "Ведмідь іще з берлоги не виліз, я не можу прийти, не радий він мені",-віповіла весна. "Ми зараз швиденько його розбудемо",-додала сорока, збираючись летіти.
Прилитіла вона до ведмедевої берлоги, та й давай скреготати, а ведмідь все не просипається. Тоді прибігла лисиця й стала хатку обливати водою, та теж нічого не сталося. Прибіг заєця, білочка та їжачок стали шишки кидати в домівку, та все без результатно. Побачила це синичка, прилетіла, витягнула соломинку з криші ведмедика, у берлогу засвітило сонечко, ведміть проснувся,та давай голосити:"Хто посмів мене розбудити?". Тут друзі пояснили ситуацію, що через ведмедя весна не хоче іти до них, що він їй не радий. "Я також весну чекаю",-заревів він. Тоді всі лісові жителі вийшли на поляну, почали співати пісні-веснянки. Весна почувши це, з радістю до них завітала. Почали розцвітати дерева, з"явилася травичка, перші весняні квіти.