За містом ще де-не-де лежить сніг. Канави наповнені талою водою. Як тихо! З чистого блакитного неба ллються теплі, іноді навіть гарячі сонячні промені. Вони швидко з'їдають залишки брудного снігу.
З далеких країв повертаються перелітні птах, а звірі прокидаються після зимової сплячки.Як чудово! Хочеться кудись йти,мандрувати...
Крокую вулицями свого міста. Піднімаюсь трошки вгору-переді мною ліс, мій старий приятель. Як приємно знову його побачити!
А ось галявина. Моя улюблена, де так часто з батьками і друзями я люблю вдпочивати. Острвц снгу, невеличкі калюжі талої води  розмови великої кількост непомтних ручаїв.
А це що? Гнучк стебельця з білими шовковими китицями на верхівках. Та це ж квіти! Які чудові квіти! Пушок вдало захищає їх від ранкових морозів. І називають цю рослину пушиця.
Це природа відкриває несміливо свої очі після довгої зимової сплячки і дивиться ними навколишній світ. Це перші її кроки по землі. Але мине трохи часу,і гляне вона на нас блакитними очима пролісків, жовтими очима купальниці. Скільки кольорів і відтінків мають очі природи! Безліч!