Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,

І зелені луги, й солов’їні гаї,

І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,

І засмучені очі хороші твої.

У поезії змальовано поетичний образ матері — берегині роду, символ чистоти, щирості, любові.

Окрім того, автор порушує тему прощання з батьківською хатою, з дитинством.

Цей момент переживає кожен, і він завжди тривожний і болісний. Упродовж усьогожиття терпкий щем серця буде нагадуванням про рідну домівку, батьків:

Я візьму той рушник, простелю, наче долю,

В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров,

І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю —

І дитинство, й розлука, і вірна любов.

І,звичайно, усе життя супроводжують нас материнські очі, сповнені любові, турботи, ніжності:

Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,

І зелені луги, й солов’їні гаї,

І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,

І засмучені очі хороші твої.
ОНО?