Пiзньоï осенi Ганнуся поверталася додому трамваєм. На запотiлих вiкнах дiвчинка намалювала фiгурку людини в окулярах: вийшов Хлопчик — Фiгурка.
Виходячи з трамвая, Ганнуся почула, як ïï попросили подати руку, озирнувшись, побачила, що Хлопчик — Фiгурка (Ха-еФ) стоïть поруч. Дiвчинка посадила Ха-еФа у ранець, в альбом.
Яка дивна пригода трапилася зi мною, — думала дiвчинка, — нiколи б не сказала, що нарисована людинка може ожити.
Удома перед сном Ганнуся пригадала про Ха-еФа. Вона вийняла альбом — хлопчик якраз умiстився на аркушi, нiби його там нарисували. Що ж робити, — мiркувала школярка, — чи вирвати аркуш, чи, може, вдасться Ха-еФа звiдти вигнати. Бо за такий рисунок можна отримати одиницю.
— Хлопчику, чи ти можеш вiдклеïтися з альбому, отак, як ти вiдклеïвся з вiкна? — запитала дiвчинка.
— Звичайно. Але ж ти менi дозволила тут розташуватися. Я дуже полюбляю альбоми. Можеш мене навiть розмалювати кольоровими олiвцями.
— Добре, розмалюю, — пообiцяла Ганнуся. — Але я хочу, аби ти забрався з альбому на урок малювання. Бо ще схоплю двiйку!
Ха-еФ згодився.
Та наступного дня Ганнуся забула про нього, нiби то був сон. I коли вчитель малювання переглядав домашнi завдання, то, розкривши Ганнусин альбом, засмiявся: