Тарас Шевченко створив прекрасний твір, присвячений історичній тематиці, а саме — темі гайдамацького повстання 1768 року. Так давно були ці події, але і зараз навколо них точаться дискусії науковців та звичайних громадян, які цікавляться історією України. Відомо, що гайдамаки діяли жорстоко. Чи мали вони на це право? їх називають і визволителями, і розбійниками... Спробую і я розібратися в такому далекому від нас і складному явищі, як гайдамаччина.

Я думаю, гаку неоднозначну реакцію події гайдамацького повстання викликають через те, що в основі його лежить непросте філософське питання: що людина має право зробити заради ідеї? Де межа дозволеного? Пишучи цей твір, я не ставлю собі на меті відповісти на це питання, бо протягом усієї історії людства воно хвилює людей, проте досі не має відповіді.

Гайдамацьке повстання виникло на Правобережжі як реакція на невпинне жорстоке пригноблення українців польською шляхтою. Це пригноблення відбувалося, як кажуть, "по всіх фронтах": це був тиск культурний, національний, а що найгірше — релігійний. Людей змушували зрікатися своєї віри і Батьківщини. Але так не могло тривати довіку, тож гнів і обурення, що накопичувалися в серцях людей, зрештою вирвалися на волю. Проте повстання придушили, залучивши російські війська. Гайдамаки жорстоко вирізали польське населення, але ж і поляки вирізали цілі українські села, не жаліючи жінок і дітей... Напевно, це саме той випадок, коли біблійний принцип непротивлення злу не може бути застосований...

Головними дійовими особами поеми Тараса Шевченка є Гонта і Залізняк. Мені сподобалося, що ці образи поет змалював яскраво, глибоко психологічно, ми бачимо всі їхні почуття і сумніви, переймаємось тими самими питаннями, які постають перед ними. Народ любить і слухається своїх ватажків. Виходить, та ідея, якій служили Залізняк і Гонта, була не їхньою особистою примхою, а виявленням волі всього народу.