Дівчина — «хороша та бистроока, із стрічкою над чолом, і юна, смаглява від сонця, що виступає, мов горлиця».
У ній «якесь дивне поєднання надзвичайної дівочої краси і суворості. Гнучка, як пантера. І така ж метка, мабуть, а строга, як царівна».
«Ось вона — козача кров! І ось вона — найвищий вияв не тільки жінки, а взагалі людини його крові. Така юна, квітуча — і така сувора, гартована і гонориста».«їй би на коні, та на полозках, та з гвинтівкою, та з соба­ками... звели їй до відьми в зуби полізти — полізе. їй треба хлоп­цем родитись...».
«Кінь під нею був мокрий і аж тремтів — то ж гнала без ста­лого відпочинку, без зупинок, либонь. А сама... сама була спо­кійна. Побачила ще здалеку, що хлопці живісінькі, і була спо­кійна, весела. А до Григорія навіть байдужа. Не наближалась до нього, уникала зустрічатися поглядами».
«Гнучка, мов вуж, граційна, як мавка, вона таїла в собі дивну силу, ця дівчина. Поєднання дівочої краси та чар з дикістю майже первісною, неприступною».
«... Враз нагло припала до нього і вибухнула буйним плачем. Безпорадно, по-дитячому. Ясно — це розтавання. Це навіки.Боже мій! І поцілувала... ой, як шалено! Все вклала в цей поці­лунок, всю душу».