Сучасність – у всіх людей це слово асоціюэться з новими будівлями, проривами у науці і техніці, новомодними пристроями. Вже 21 ст., а чи можна дійсно вважати нас сучасними? Це дивлячись з якого боку подивитися. Ось наприклад я, людина, яка дивиться на все тільки своїми очима, ніколи не ввійду в положення іншого і по справжньому не допоможу йому. Тому, для меня э тільки одна сторона бачіння цього слова. І вона така: ми – зовсім не сучасні люди! Не дивлячись на всі пристрої, вироби, для меня ми завжди залишимося дикунами з середньовіччя, хочя, може ми зараз навіть гірші за них! Так, наша мова продвинулась, кордони країн більш-менш устоялися, немаэ массових війн і погибелі, проте, ми  так і не навчилися співчуттю, взаэморозумінню, допомозі. "Для нас – любимих", чомусь у меня зразу спливаэ саме такий вислів. Всі роблять все і тільки для себе, ми ніколи не думаэмо про інших, адже "нам повинно дістатися все найкраще", ми "самі найкращі", "ми все можемо". Саме з такими слоганами і по цей день живуть люди на нашій планеті. Живуть егоїстично, лицемірно, скупо, у нас не залишилось ніякого почуття честі і гідності, все собі і тільки собі! Як по меня – це все не ознаки сучасності, а ознаки повільної загибелі останніх гарних та світлих почуттів у людини.