Оксана - самовдоволена ( і чого людям надумалося розславляти, нібито я гарна? - говорила вона, ніби неуважно, для того тільки, щоб хоч про що-небуть побалакати з собою. - Брешуть люди, язовсім не гарна. Але свіже, жваве, по-дитячому юне личко, з блискучими чорними очима та невимовно привабливою усмішкою, що пропікала душу, майнувши у дзеркалі, враз довело інше. Хіба чорні брови мої, - провадила красуня, не випускаючи дзеркала, - такігарні, що вже подібних до них немоє й на світі? Яка тут краса в цьому кирпатенькому носі? І в щоках? і в губах? Ніби гарні мої чорні коси? ух., їх можна злякатися увечері: вони, як довгі  гадюки, переплелись та обвились навколо моєї голови. Я бачу тепер, Що я зовсім не гарна! - І, Відхиляючи трохи далі від себе дзеркало, скрикнула:
- Ні я гарна! Ой, яка гарна! Диво! Яку радість я принесу тому, кому буду жоною! як милуватиметься з мене чоловік! Він не стямиться вад радості! Він зацілує мене на смерть.)