У наш час, час науково-технічного прогресу, люди продовжують замислюватись над питанням: що робить людину людиною – звання, ім’я, чин, достаток чи щось інше? Я думаю, що не треба дивитися на те, як високо піднялася у суспільстві людина, на її посаду, звання, походження. Треба звертати увагу на саму людину, її душу. Багатство ще не означає, що людина, якій воно належить, добра та порядна, частіше буває навпаки. Тож під лахміттям убогого можна знайти людяність і добро, а під дорогим вбранням – черствість і нелюдськість.Мабуть, колись настане такий час, коли кожна людина буде цінною для суспільства. І воно надаватиме всім безмежні можливості, піклуватиметься про кожного. Можливо, тоді не буде ні бідних, ні багатих. Однак зараз це ще далеко не так. Ідеальної, „чесної бідності” я не бачу, бо бідність і злидні часто породжують різні злочини. І багаті люди бувають черствими і злими.Іноді людину сприймають тільки за якістю одягу: гарний одяг, отже, людина хороша. Якщо одяг поганий, значить людина бідна і нікчемна. Так вважає і багато хто з моїх однолітків. Та усім треба пам’ятати вислів Роберта Бернса:” Звання – лиш карб, людина – скарб”.