Чим краще вдивляєшся у слова Шевченкової поезії "Мені однаково, чи буду...", тим виразніше перед нами постає "образ" поета як національного пророка. Участь у Кирило-Мефодіївському братстві дала дозвіл Тарасу простежити пожвавлення національного руху в Україні. Поет розумів, що це тільки "старт" поступового накопичення визвольної енергії народу. Тому не дивно, що грубе придушення національного руху, розгром таємного товариства спричинило появу вірша "Мені однаково, чи буду..." У ньому ми бачимо, як невідступно мучила Шевченка думка про загрозу відродженню України, якщо російські самодержавці присплять національну свідомість українців і викоренять з їхньої свідомості бодай натяки на можливість існування самостійної української держави:
...Як Україну злії люде  Присплять, лукаві, ї в огні  Її, окраденую, збудять...  Ось що для Шевченка є головним, а не любов і слава серед співвітчизників! Він без болю зізнається:  Чи хто згадає, чи забуде  Мене в снігу на чужині -  Однаковісінько мені.