Поїздка в Зарваницю

Ми з класом недавно їздили в Зарваницю. Це — святе місце в Тернопільській області, де колись об'явилась Божа Матір.
В автобусі ми співали, жартували, милувались пейзажами за вікном. Коли ж побачили Зарваницький храм, одразу посерйознішали.
До нас підійшов гід. Це був брат нашої однокласниці. Він навчається в духовній семінарії.
Ми почали підніматися вгору Хресною дорогою. Навколо буяла свіжа зелень трав, повітря пронизували дивні пахощі весняних квітів.
—  Дивись, Катю, — сказала Віра, — ось цвіте медунка і первоцвіт, — давай зробимо невеличкі букетики, щоб покласти до Богородиці, і попросимо в Неї здоров'я для своїх рідних.
Таємничий голос семінариста змусив нас прикипіти від несподіванки на місці.
—  Дивіться, діти, — поважно мовив він, — такою дорогою Ісус Христос ішов на Голгофу, щоб страждати за людські гріхи і цим врятувати нас.
Пригрівало сонечко. Ми з Миколою уважно прислухались до розповіді. На душі було так сонячно і спокійно, що ми забули про бешкетування.
Згодом підійшли до Святого джерела, набрали в пригорщі смачної води і вмилися.
Насамкінець вирушили до Зарваницької сільської церкви. На порозі усіх зустрів старенький лагідний священик, який благословив нас та освятив хрестики, образки і медальйончики, які ми купили.
—    Ростіть, діти, у святій вірі, будьте добрими християнами, — сказав на прощання панотець.
По дорозі додому ми зупинилися в лісі, аби ще раз на повні груди вдихнути пахощів весни.
—    Романе, давай зберемо букетики лісових квітів для наших мам, — запропонував Олег.
Кожен дбайливо тулив квіточку до квіточки і вкладав у букетик частинку освяченої душі.