Є якийсь величний символ і обітниця в тім, що роковини Тараса Шевченка припадають саме на час провесни, на дні, коли природа пробуджується до життя. День його народження і день його смерті замикаються в одне коло, творять один замкнутий цикл – символ вічності. Відомо давно: у геніїв немає дати смерті. Їхні думки, справи вічні. Вони допомагають наступним поколінням жити правдою і пам’ятати про своє покликання на землі. Євген Маланюк виголосив на цілий світ: «Шевченко є вершиною нашого національного творчого духу і він є вершиною нашої національної культури. Він водночас є однією з найбільших вершин духу світового і одним з найбільших світових мислителів, якого шанують і якому вклоняються».Прометей, Пророк, Апостол, Кобзар… Цими високими словами іще за життя назвали Тараса Григоровича Шевченка. І нині вони звучать не менш піднесено, не менш актуально, не менш справедливо. Слова «апостол» і «пророк» стосовно Шевченка позбавлені будь-якої умовності – він і справді є і Апостолом, і Пророком української нації у біблійному розумінні цих слів. І з’явився як посланець Божий у період найбільшого занепаду національного життя. Коли нація не змогла на той час висунути Воїна-організатора силового захисту, вона потребувала для свого порятунку відродження Духу. І з’явився Шевченко, слово якого було наділене величезною енергетичною силою, здатною відродити Дух нації.