Є правдавні скарби, які намертво лежать у землі. Але є і живі скарби, що передаються з покоління в покоління, чаруючи людську душу. До таких скарбів належить і лірична пісня. Україну не можна уявити без пісні. Скільки вона має чудових перлин-пісень - багатих, цікавих за змістом і мистецькою формою.   Ось одна з них - "Віє вітер на долину".   Глибоким смутком пройнята ця лірична пісня. У ній ідеться про дівчину, яка вийшла заміж у чужий край. Але "з'ізджається рід до роду на любу розмову". Брат запитує свою сестру, як їй живеться.
               Ти, сестро, небого,               Чи привикла там жити,               Де ворогів много?
   І лине сумна оповідь сестри, яка живе "поміж ворогами", "як у полі криниченька". Нелегке це життя, безрадісне, бо
                ... хто іде, а хто їде -                 Водиці нап'ється,                А із мене, нещасної,                Хто хоче сміється
   Згадує вона вогник рідної хати і батьківський поріг, батька й матір, радіного брата. І дівчина доходить висновку, що немає "роду рідного, як брат сестриці" і кращих "над отця та неньку".   Але така вже доля всіх дівчат: ставши дорослими, вони виходять заміж, і, за  звичаєм, залишають рідну домівку.
               Ой роде ж, мій роде,               Ой роде ж мій милий,               Розійшлися по Вкраїні,               Як туманець синій    Та, на жаль, не всім щастить у подружньому житті. Часто-густо молоді жінки стикаються із непорозумінням, грубістю свекора й свекрухи, інших членів родини чоловіка. Тому й "ворогів много", як співається у цій зворушливій, сумній пісні. І єдине, що зігріває молоду жінку, - це згадки про свою колишню родину та сподівання на взаєморозуміння з чоловіком, бо ж "нема в світі вірнішого та над дружиноньку". Адже тепер тільки він може захистити її від лихослів'я та знущань.   Чарівна, але водночас сумна, ця пісня давно стала улюбленою і полонить душу й серце багатьох поколоінь людей