Тихенько річка котить хвилі чисті…»Тихенько річка котить хвилі чисті,
Так тихо, що в ній чуєш, як тріпочесь
Сверщок, що впутавсь у зів’ялім листі,
Що і самому розплистись в ній хочесь.
Тихенько зорі моргають іскристі…
Зірниці промінь, мов дитя, хлюпочесь
В хрустальних водах; голії, безлисті
Нависли лози, їм заснути хочесь.
На дні перловім щука спить спокійно,
Ліниво зіви шевелить кроваві,
І рак з нори виповзує повільно.
І в серці людськім зорі золотаві
Мигтять, та щука лютая дрімає,
Думи, діти мої…Думи, діти мої,
Думи, любі мої!
З усміхнутим лицем
В тій понурій тюрмі!
Наче запах весни,
Налітаєте ви,
Скорбне серце моє
Потішаєте ви!
Де жура душу тлить,
Живе серце болить,
Де в важкій боротьбі
Духа втома в’ялить,
Де хитається ще,
Сумнівається ще
Ум, де думка нова
Загорається ще, –
Там ви, думи, летіть,
Слабосилих кріпіть,
В горя й сумніву змрік
Лийте радісний світ!