Нещодавно до рук мені потрапили твори Володимира Винниченка. І так захотілося прочитати його оповідання «Федько-Халамидник». Я його прочитала на одному подиху. Мені сподобалися головні герої Федько і Толя. Я по-різному до них ставлюся. На початку твору Федько мені не сподобався, тому що ображав, а інколи бив своїх товаришів. Але, коли читала оповідання далі, цей хлопчик-халамидник завоював мою симпатію. Він, виявляється, був не лише сміливий, сильний, загартований, а ще й дуже правдивий. Навіть батько, який так часто бив хлопчика, високо цінив сина за правдивість. Я була захоплена сміливістю Федька, коли він переходить по крижинах через річку, рятуючи Толю. Мені дуже жаль цього нещасного хлопчика, який, допомагаючи Толі, застудився, а батьки ще й суворо покарали його. Толя ж викликає зовсім інші почуття. Він мені не сподобався. Хоч і був він чистенький, чепурненький, з синіми очима. Саме він винен у смерті Федька. Мене дуже здивувала його поведінка. Як він міг сказати неправду батькам! Обурює і те, як Толя веде себе в день похорон Федька. Він не сумує, а спокійно грається з чижиком. Так може вести себе справжній негідник. І тому мої симпатії на стороні Федька.