Тварини відчувають добрих і лихих людей, став­ляться до них по-різному. Так Сіроманець заганяє дядька Чепіжного, який на нього ями копає по лісосмугах,  у болото, а Сашкові допомагає знайти портфель, захований раніше під листям.

 Тоді він підняв лапу й лапою вмився. Промив очі, потім вовк заспівав. Він співав тихим старим голосом. Звали його Сіроманцем, і він був найстарішим вовком у світі. Усе своє Сіроманче життя він водив зграю. Молоді вовки з лісів і яруг мріяли пройти в нього бойову вовчу стратегію й тактику. Він снився молодим вовчицям. Тепер, на старість, вовк осліп. Бурхлива темнота зацарювала в його очах. Один лише нюх водив його по світу, і кашляти вже почав. Сіроманець поволеньки на старих своїх лапах рушив за ними. Високий, широкогрудий, з великими димчастими незрячими очима. Сіроманець плакав. Великі срібні сльози котилися по його морді й падали на пісок під лапи.

Цей опис характеризує вовка як старого та сліпого, напевно, позитивного героя. Адже тепер він міг наздогнати тільки кволу тварину, не міг причинити багато шкоди.