Вчора бабуся Ірина розповідала діткам те що вона колись бачила, і це її дуже сильно вразило. Ось і ввечері в парку дітлахи обсіли її, як курчата квочку і вона почала розповідь. — Одного гарного, зимнього ранку коли я ще була маленька я пішла грати на двір. Коли я вишла я грала на вулиці з своїми друзями. Ось ми дуже довго грали і загубила свою рукавичку. Ми всі її шукали, а я дуже сильно змерзла в руки і пішла додому. Коли я прийшла, то там були зачинені двері. Я хотіла зігріти руки в кишенях, але там був сніг і я не могла покласти туди руки. Я знову пішла до друзів. Вони в мене звичайно запитали чому я повернулась. І я розповіла. Мої руки почали покриватися морозом і я ледве ними ворушила. Мому другові Сашку стало мене дуже шкода і він дав мені свої рукавички, а сам пішов додому. Напевно за іншими. Ми  ще грали і Сашко також потім прийшов. Я дуже була вдячна йому. Потім коли я почала віддавати йому його рукавиці вон сказав мені, щоб я в них йшла додому. Я звичайно дуже йому була вдячна і зразу не хотіла погоджуватись, але згодом я взяла його рукавиці і пішла додому. Двері були зачинені тому, що моя мама ходила в магазин. Потім я їй все розповіла і вона дуже добре оцінила вчинок Сашка. Діти я хочу, щоб ви завжди були такими дружніми і допомагали одим одному. Цей вчинок можна назвати подвигом.