Наступного дня Сіроманець прокинувся знесилений й голодний. Вирішивши що Сашко не прийде  до нього він став на свої могутні й знесилені лапи. Й різкий запах Сашка вдарив йому в ніс. Вовк думав що цей запах приніс вітер, але через декілька хвилин він почув як хтось іде і несе з собою пиріжки з печінкою. Сіроманець поволі підійшов й зрозумів що це не Сашко.  То була Галя Грушевська. Вона ніжно сказала, протягнувши пиріжок вовкові:

-     На. Ти голодний як вовк! – сама не очікуючи того сказала Галя.

Вовк впізнав її й сів їсти пиріжок.

-     Сашко зараз вдома. Він захворів й поросив щоб я тебе знайшла й приглянула за тобою, - вела дівчинка.

Вовк різко встав й хотів було бігти до Сашка, але його зупинила Галя.

-     Сашків батько не дозволив тобі жити у них… але я можу тихо відсести туди тебе, якщо ти не проти хитни головою.

Вовк ввічливо махнув головою. Галя одягнула йому повідок. Вони разом пішли до Сашка. Галя постукала у вікно.

-     Чого тобі? Ти, до речі, Сіроманця знайшла? А годувала його? – хрипів Сашко.

-     Годувала, годувала. Ти зараз сам вдома?

-     Зараз сам. Через пів години батькі з міста приїдуть. А щось трапилось?

-     Сіроманчик до тебе хоче…

Сашко не відповідаючи вискочив із хати й чкурнув до вовка. Вони разом валялися на траві. Потім пішли до хати…