І живуть у пам'яті народу                                                                                   Його вірні дочки і сини,                                                                                     Ті,що не вернулися з походів                                                                            Грізної,великої війни.                                                                                                                                                             Їх життя,їх помисли високі,                                                                               Котрим не судилось розцвісти,                                                                         Закликають мир ясний і спокій,                                                                         Як зіницю ока, берегти                                                                                       

В огонь закутана земля,
Червоні маки, як жар, багровіють,
Клич бойовий долітає здаля,
Голі згарища де-не-де тліють.Юний хлопець іде з автоматом,
Він один – із полону утік
І тепер у загін із докладом
Поспішає, як горний потік.Він долає і голод, і втому
І, навчившись на біль не зважать,
По дорозі заходить додому –
Батьку уклін низький передать.В хаті мати сиділа ридала,
Постарілась за декілька днів
І ледве та сину сказала:
“Вбили німці… на груші висів…”І до свіжої батька могили
Син у розпачі бідний припав,
Каже: “Скільки було в тобі сили,
Хоч і хворий, а село захищав.Я клянусь, що фашистам помщуся,
Хай і життя своє покладу,
Я нічого уже не боюся,
Я помщуся… хоч сам пропаду!”Через день з ворогами зустрівся,
По вбивцях стріляв з автомата,
Як орел, що на жертву пустився,
Нищив, душив свого ката.Коли кулі у нього скінчились,
Знов став жертвою син-захисник,
Очі в очі з фашистом зустрілись,
От і все… вмер, та не зник.Бережіть себе і своїх близьких, якщо знаєте ветеранів, то виразьте їм свою вдячність за наше мирне небо над головою.автор: Оля Лук’яненко