Вірш Лесі Українки «Стояла я і слухала весну» (1895) сповнений свіжості й тепла прекрасної пори року. Всього у двох строфах Леся Українка вмістила багату палітру відчуттів, які бентежать душу навесні: Стояла я і слухала весну. Весна мені багато говорила. Співала пісню дзвінку, голосну То знов таємно-тихо шепотіла. Лірична героїня вміє не просто слухати весну, а ніби спілкується з нею як із персоніфікованим образом. «Стояла я і слухала весну» аналіз вірша Жанр »Стояла я і слухала весну»: Пейзажна лірика Ідея »Стояла я і слухала весну»: Віра в перемогу світла над темрявою, життя — над смертю. Тема »Стояла я і слухала весну»: Любов до навколишнього світу. Художні засоби »Стояла я і слухала весну»: уособлення, метафора; синтаксичні засоби; інверсія. Дієслівний ряд стояла, слухала, говорила, співала, шепотіла передає мінливість світлих почуттів героїні. Особливо Леся Украïнка любила весну як пору вiдродження, оновлення, надiï. Тому лiрична героïня ïï поезiï стояла i «слухала весну», яка ïй «багато говорила», спiвала пiснi про любов, молодiсть, радощi й мрiï. Прекрасна пейзажно-iнтимна поезiя покладена на музику. Ця поезія сповнена виразними інтонаціями через недосяжність щастя, втому від життєвих змагань. Вміння  ліричної героїні «слухати весну» дало їй змогу почути дзвінку й голосну пісню, закличну мову і таємний шепіт. Голоси весни оспівують любов, юну красу, радощі — все те, про що колись мріялось