Від самого народження ми пізнаємо цей великий прекрасний, неозорний світ, вчимося жити в ньому так, щоб відчувати гармонію взаємин між людьми і гармонію співіснування з живою природою. Саме ці проблеми порушує в своєму оповіданні "Сім'я дикої качки" український письменник Євген Гуцало. Оповідання "Сім'я дикої качки" знайомить нас з Юрком і Тосею —головними героями, які, потрапивши в одну й ту саму ситуацію, по-різному проявляють себе, по-різному до неї ставляться.  Це невеличке оповідання залишає в душі глибоку рану, великий жаль за вчинок Юрка. Адже він втрутився в світ природи, порушив його гармонію, знищив сім'ю дикої качки — початок нового життя, знехтував материнськими почуттями і дитячими почуттями каченят. На мій погляд, Юрко зробив це не задумуючись, адже потім він усвідомив свою помилку, але,виправити вже нічого не міг. Як легко зламати гілку дерева, зірвати квітку або листок, але неможливо відновити їх життя. Чому ж так безтурботно ми інколи ставимося до природи, яка робить наше життя яскравим, здоровішим, наповненим світом краси? Звичайно, я засуджую вчинок Юрка і склоняюся перед Тосею та сільськими хлопцями, які прагнуть врятувати каченят, захищають дику природу. Міські діти трохи відчужені від природи, дибляться на неї як на місце розваги та здобичі. Тому їм слід прислуховуватися до сільських дітей, які зросли в ній, вміють любити її і поважають її закони. Мені здається, що більше ніколи в житті Юрко не повторить свою помилку, бо все ж таки в душі він визнав свою неправоту. Оповідання "Сім'я дикої качки" вчить нас відчувати себе частинкою природи, любити, турбуватися про неї, захищати і оберігати її гармонію. І тоді світ навколо нас буде добрішим і щасливішим.