Учительська праця здається звичною й буденною: діти приходять на урок за розкладом, з'являється вчитель, щось пояснює, навчає, далі наступний урок з іншим учителем. Здається, буденна річ, але не завжди. Бувають такі уроки й такі вчителі, про яких згадуєш і довго пам'ятаєш. То що ж відбувається на уроці, коли тобі пригадуються і слова, сказані вчителем, і вираз його очей, жести? Здається, що він промовляє якісь особливі слова саме тільки для тебе особисто, хоча поруч сидять твої однокласники. На мою думку, що це той самий момент, коли вчитель вкладає душу у свою роботу, а своє серце віддає дітям. 

Моя перша вчителька — Ім"я. Вона була й залишається для мене якоюсь незвичайною людиною. Мені хотілося щоранку швидше потрапити до школи, бо вчителька буде знову розповідати щось цікаве й захоплююче. Вона була і вимогливою, і люблячою водночас. Пам'ятаю, як вона могла насварити: «Володю, ти ж такий розумний і як же це ти зміг виконати так брудно завдання?» Ми всі для неї були і найкращими, і найрозумнішими, вона кожного з нас любила й любить зокрема, а не всіх загалом. 

Я навчаюся в п'ятому класі в «дорослій» школі. Тут усе по-іншому, але я продовжую приходити після уроків до Тетяни Вікторівни й розповідати про свої успіхи. І скільки б років не минуло, я пам'ятатиму її уроки добра й щирості, сподіваюся, що виправдаю її віру в мене, у мої здібності.