«...Коли б хоч скоріше, а то жує та й жує, прямо душу з тебе вимотує: хліб з'їдає і час гаїть...»; • «Ох, земелько, свята земелько — Божа ти донечко! Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки... Приобрітав би тебе без ліку. Легко по своїй власній землі ходить. Глянеш оком навколо — усе твоє; там череда пасеться, там орють на пар, а тут зазеленіла вже пшениця і колоситься жито: і все то гроші, гроші, гроші...»; • «...під боком живе панок Смоквинов, мотається туди й сюди, за-ложив і пере заложив — видно, що замотався: от-от продасть, або й продадуть землю... Ай, кусочок же! Двісті п'ятдесят десятин, земля не перепахана, ставок рибний, і поруч з моєю, межа з межею»; • «Скотина гроші коштує, вона цілий тиждень робить на нас, а в неділю, що мала б відпочить, гони в церкву. Це не по-божому і не по-хазяйськи»; • «Я не буду панувати, ні! Як їв борщ та кашу, так і їстиму, як мазав чоботи дьогтем, так і мазатиму, а зате всю землю навкруги скуплю»; • «Ох, земелько, свята земелько — Божа ти донечко! Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки... Приобрітав би тебе без ліку!»; • «їдеш день — чия земля? Калитчина! їдеш два — чия земля? Ка-литчина! їдеш три — чия земля? Калитчина!.. Диханіє спирає...