Український героїчний епос знайомить нас із багатьма безсмертними постатями захисників народу України, яка зазнавала постійних нападів ворогів: Зажурилась Україна, Бо нічим прожити, Витоптала орда кіньми Маленькії діти, Котрі молодії — У полон забрато; Як заняли, то й погнали До пана, до хана. Та на захист стають козаки, які обороняють рідну землю і волю свого народу; серед них — на почесному місці Богдан Хмельницький, котрому присвячено багато дум та пісень. Він оспівується народом як досвідчений полководець, мудрий воєначальник, який не боїться того, що «іде ляхів сорок тисяч хорошої вроди». 

Адже за ним «велика потуга» — народ, що довіряє йому: А я ляхів не боюся і гадки не маю, За собою великую потугу я знаю, Іще й орду за собою веду: А все, вражі ляхи, на вашу біду. Ще дві історичні постаті — Дорошенко та Сагайдачний — герої пісні «Ой на горі та женці жнуть», що змальовує картину козацьких походів початку XVII століття. Коли читаєш цю пісню, переймаєшся гордістю за історичне минуле Батьківщини, за її синів-героїв, один з яких: Веде своє військо, Веде запорізьке Хорошенько!