У повісті "Кайдашева сім’я" І. Нечуй-Левицький вивів цілий ряд виразних народних типів: старий Кайдаш, Кайдашиха, суворий Карпо й лагідний Лаврін, вередлива Мотря та тиха Мелашка. 

Сварки в родині Кайдашів викликані селянським малоземеллям, вічними нестатками та темнотою. Саме ці причини породжують взаємну заздрість, плітки, ворожнечу. Стара Кайдашиха й Мотря змагаються між собою за верховенство в господарюванні, за кожну зроблену дрібницю. В цій битві вони не зупиняються ні перед чим, знищуючи те господарство, за яке воюють. 

Найбільше непокоїть усіх груша, яка росте на межі між городами. 

Змальовуючи битву між Кайдашами, письменник застосовує гоголівський прийом, що створює виразний комічний ефект, який підсилюється контрастом між "високим" пафосним стилем і дріб’язковістю зображуваних проблем. 

Сміх у повісті поєднується з сумом та співчуттям до селян-трудівників, які обкрадають своє життя дрібними інтересами. В останній редакції сварка через грушу закінчується примиренням, оскільки дерево всохло. В першій редакції стосунки в родині Кайдашів загострювалися, бо груша все більше розросталася. 

Письменник показав усю безвихідь дрібновласницьких відносин, що призводять до постійних сварок у родині.