Хмаринка завжди тішилась своїми дітками-сніжинками, цими маленькими красунями. Матуся-хмарка любила мандрувати і сніжинки вже багато знали про цей світ і чекали з нетерпінням коли вже підростуть і здійснять власну подорож. 
Ось настав час, коли сніжинки стали вже зовсім великі, і хмаринка випустила їх у широкий світ. Як це було прекрасно! Сніжинки закружляли над Землею у веселому таночку і літали, літали... А поміж ними всіма була одна чарівна, не схожа на інших Новорічна Сніжинка. Вона була легка і срібляста. Вітер ніжно підхопив Сніжинку і спустив до моеї лодоні. В морозному повітрі вона виблискувала всіма барвами і чарівно усміхалась. 
Мені стало цікаво дізнатись про цю крихітку і я почав розпитувати Сніжинку про її пригоди. Вона засяяла ще яскравіше і тихим голосом почала розповідати. Про ніч-чарівницю, яка читала їм казки, про зірок-подружок з якими вона часто танцювала та про матусю-хмаринку. Сніжинка була допитливою і спостережливою, тому кожна її історія була сповнена казкових порівнянь і цікавих подій. Новорічна сніжинка розповідала про різних людей, яких вона бачила з неба. Про маленьких діточок, які бавились снігом і сивих бабусь які просто насолоджувались зимовими днями. Про чарівну музику Новорічних свят... І про все, все, все...
Та раптом на небо випливло чарівне малинове Сонце! Воно було таке велике і гарне. Такого вона ще не бачила, бо в хмарі, де вона народилась, було тісно і темно, а тут така краса! Їй знову захотілось піднятись високо і танцювати, танцювати...Сонечко було дуже приємне, але сніжинка розтанула від його тепла і ласки.