українець з походженням, але малорос за своєю суттю. Він типовий «колишній українець», у психіці якого навіки вкоренилося, що все українське — то «третій сорт», і відмовитися від свого, національного — єдиний спосіб вирватися з «плебейського» стану.
Мина Мазайло, службовець тресту «Донвугілля», соромиться свойого «малоросійського» походження. Причину усіх життєвих невдач він бачить у міщеному прізвищі: «Мазайло! Жодна гімназистка не хотіла гуляти — Мазайло! На службу не приймали — Мазайло! Од кохання відмовлялися — Мазайло!» Він робить собі нове прізвище серед кількох таких, що звучать «благородно»: Тюльпішов, Розов, Алмазов, і врешті зупиняється на Мазєнін. У цьому рішенні його підтримує дружина Килина Трохимівна, для якої теж чоловікове прізвище, що мого вона носить багато років, «як віспа на житті…» Розпач вчувається у її словах,їх: «Мене обдурив: я покохала не Мазайла, а Мазалова, чом не сказав?»